Бої на півдні України. Що відбувається на фронті

До чого скотилася Росія, яка планувала захопити Україну за два тижні

Іван Січень

Вже минув рік з того часу, як ворог полишив Херсон. Але ворожі війська все ще обстрілюють місто з лівого берега Дніпра, де розташовані російські, ще нами не знищені артилерійські підрозділи. Тобто, контрбатарейна боротьба не припиняється. Ми її виграємо. Принаймні, щодня знищуємо декілька ворожих артилерійських систем. Часом і понад десяток. Вперше за всю війну ми переважаємо супротивника за кількістю щоденних залпів. Українські війська вже форсують річку Дніпро неподалік Херсону. Там захоплена низка плацдармів, і їх кількість постійно збільшується. На півдні наступ українських військ відбувається не тільки в районі Оріхіва та Великих Новосілок, але й у спосіб десантування через наш Славутич, лівий берег якого все ще у ворожих руках. Та це ненадовго.

У лютому 2022 року російські війська перейшли Антонівський міст та захопили м. Херсон. На жаль, Антонівський міст тоді практично ніхто не намагався захищати. А колишній міський голова Херсона і народний депутат України В. Сальдо взагалі виявився колаборантом і зрадив Україну. Згодом ворога з Херсона вибили. Як відомо, Антонівський міст був пошкоджений ракетами системи HIMARS, внаслідок чого супротивник втратив можливість забезпечувати свої війська боєприпасами та всім іншим необхідним спорядженням. Наразі диверсійно-розвідувальні групи росіян подекуди намагаються прорватися назад. Утім, їхня активність обмежена лише кількома островами у плавнях поблизу лівого берегу в дельті Дніпра. Важко зрозуміти, чого конкретно вони там хочуть досягти. Жодних масштабних операцій вони там проводити не можуть, бо для цього у росіян немає достатніх сил та засобів. Хіба що трохи притримати контрнаступ українських військ на лівобережній частині Херсонщини. Але ж якими силами?

Цікаво, що у збройних силах Росії з’явився новий рід військ: частини територіальної оборони. У нас вони також є. Але з самого початку у нас вони формувалися із місцевого населення, з числа добровольців. Та Московія, як завжди, обирає свій спосіб. Її полки територіальної оборони створюються у складі дивізій повітряно-десантних військ. Як мовиться, на здоровий глузд важко уявити собі, що воно таке. Втім, у Росії всяко буває. Так, ці полки формуються з тиловиків та особового складу різних допоміжних частин на зразок навчальних центрів. Інакше кажучи, все, що тільки можна, посилається на фронт. І якою може бути боєздатність у таких частин? Та жодної…

Як ми щойно згадували, українські війська успішно форсують Дніпро, знищуючи загарбників. Вже захоплені плацдарми в районах Антонівського мосту та самого села Антонівка, а також сіл Козачі Лагері та Кринки. Як констатує російська пропаганда — це нічого ще не означає — «захопили якісь села»… Насправді ці населенні пункти мають стратегічне значення. Через них пролягають автошляхи на Мелітополь та до Криму. Кринки розташовані біля Нової Каховки, де у червні 2023 року росіяни підірвали дамбу на гідроелектростанції. Українські війська відбили вже більш, ніж два кілометри території від річки Дніпро. Ще 10–15 кілометрів — і Херсон залишиться поза зоною досяжності російської польової артилерії. А Росія втратить можливість мститись його мешканцям за те, що вони з радістю зустрічали українську армію після втечі з міста росіян.

Подальше просування українських військ у південному напрямку на лівому березі Дніпра забезпечить вихід до Кримських перешийків та створить умови для звільнення наших територій від Дніпровської затоки до Армянська на в’їзді до Криму. У 2014 році Росія розмістила там прикордонні і митні пости. Зараз вони всі знищені, а під обстрілом перебуває практично весь тимчасово окупований Кримській півострів. Росія вже прибрала звідти авіацію та Чорноморський флот. Авіацію — на Північний Кавказ, флот — у Новоросійськ та в Азовське море.

Так росіяни намагаються хоч щось врятувати для подальшого ведення воєнних дій. Але незабаром таку можливість вони втратять. Українські війська хоча повільно, але впевнено просуваються вперед. На відміну від Росії, у нас не ставляться завдання будь-що захопити висоту чи населений пункт до якоїсь дати. Насамперед ми робимо все, щоб зберегти життя наших бійців.

Зрештою, американська та європейська техніка, а також зброя українського виробництва дають змогу вдало ліквідовувати ворогів на півдні та сході нашої держави. Минулого тижня ракетними ударами на аеродромах у Луганську та Бердянську були знищені і пошкоджені 24 вертольоти Ка-52. 15 з них — повністю. Це більше, ніж їх було виготовлено чи відновлено в Росії за весь 2022 рік. Причому Російська Федерація вже остаточно втратила можливості відновлення пошкодженої на фронті в Україні техніки за рахунок розукомплектування запасів з баз зберігання.

Запчастини, зокрема підшипники, Росія намагається закуповувати в Китаї. Але у промислових масштабах зробити це вже не вдається. До війни товари із КНР в основному завозились в Росію кораблями через європейські порти. На сьогоднішній день такий шлях перекритий. Майже все придбане доставляється залізницею, що менш ефективно. Тим паче, що вантажні потяги не здатні у повному складі подолати Уральський хребет. Мало хто знає про таку проблему чи зважає на неї. Російським залізничникам треба розчіпляти їх на кілька частин і перевозити їх почергово. Відповідно час транспортування збільшується у кілька разів.

У «великій світовій державі» втрачена також і можливість виробництва бронетанкової техніки та ствольної артилерії. Вони в Росії не випускаються ще з початку 2000-х років. Жодного нового танка з початку війни у російські війська не було поставлено. Є лише модернізовані Т-72, а також Т-80 та Т-90, які, в основному, знаходяться на озброєнні частин морської піхоти. «Уралвагонзавод» нібито може виробляти 25–30 танків за місяць. Якщо це і так, то таку кількість бойових машин наші військові знищують максимум за три-чотири доби. Хоча росіяни скоріш за все не виробляють, а відновлюють танки, які знімаються з баз зберігання.

Дехто з українських експертів вважає, що їх там залишилось до 10 тисяч. За різними оцінками, після розпаду СРСР на російських базах було 14–16  тис. танків. У військах експлуатувалося близько 2 тисяч. Українські війська вже знищили до 5 тисяч танків, що становить більш, ніж їх два склади у довоєнній російській армії. А згідно з супутниковими фото російських баз зберігання, там розміщено не більше 4 тис. танків. Причому до половини із них розукомплектовані. Без двигунів, гусениць та навіть башт. З трьох-чотирьох танків можна зібрати один. І навіть не Т-72, а в основному — Т-54 та Т-55 випуску п’ятдесятих років минулого століття.

З тими темпами, якими російські танки «демілітаризуються» на фронті в Україні, їх запаси вичерпаються до весни наступного року. Будемо сподіватися, що після того війні настане кінець. Бо броньованої сталі, гарматних стволів та навіть металообробних інструментів у Росії немає. Хто би міг подумати, що такі прості «знаряддя», як свердла та сокири знову ж таки Росія закуповує в Китаї. У самій Росії з інструментів виробляють лише низькоякісні різці до фрезерних та токарних верстатів, хоча ніхто у світі давно вже не використовує подібні «проривні» технології.

По суті, Росія спроможна виготовляти лише деякі види ракет. І то небагато. Ті ж самі 30 одиниць за місяць, чого зовсім не достатньо, щоб завдати критичної шкоди Україні. Переважну більшість російських крилатих, балістичних та «гіперзвукових» ракет збивають наші ППО. Тому ймовірні спроби Москви зруйнувати українську енергетичну систему, як вона це зробила минулого року, не матимуть відчутного успіху. Якісь удари ще можуть бути завдані іранськими БПЛА, але лише по тим регіонам України, які поки що не достатньо захищені засобами протиповітряної оборони.

Ось до чого скотилася Росія, яка планувала захопити Україну максимум за два тижні. Росіян так нічого й не навчило: ні Афганістан, ні Чечня, де вона досягала умовних успіхів лише за допомогою підкуплених місцевих зрадників і колаборантів.